Перейти в начало сайта Перейти в начало сайта
Журнал «Сумбур»
smbr.ru: Журнал «Сумбур»
Начало сайта / Страны и города / Украина
Начало сайта / Страны и города / Украина

Личности

История любви

Марина Цветаева

Худ. литература

Афанасьев

Андерсен

Бейтс

Бальзак

Бунин

Генри

Лондон

Мопассан

Эдгар По

Чехов

Изнанка зеркала

Страны и города

Украина

Деликатес

Разное

Троада

Сергій ПЛАЧИНДА

Наші батьки і діти найбільшим у світі грішником вважали того, хто забув свою рідну Матір. Таких, казали, сам Бог карає, мовляв, хоч яким би ти став ученим чи великим начальником, але коли забув Матір, що народила тебе, вигодувала, викохала і в люди благословила, а тепер вона десь у самотині гибіє – кара чекає на тебе, песиголовцю. Як і на того, хто не відвідує могили Матері, що бур'яном заросла.

Іноді мені здається, що великі біди, які спіткали нас, українців, за останні роки, десятиліття, століття – в значній мірі є карою за те, що ми забули свою Праматір – Оріану, забули її звичаї, закони і, головне, – її уроки.

При цьому, ясна річ, можна уявити хронічні посмішки скептиків: яку стосовність, мовляв, має Оріана до сучасних проблем державотворення? Але коли переконуєшся, що без національної гідності й самосвідомості та без опанування уроків історії, нам не відродити й не утвердити національної української держави, то далека Оріана постає вельми актуальною. Бо, як відомо, ніщо так не виховує національної гідності, як історія. А історія України – одна з найстародавніших і найбагатших у світі. Та й учителя нації я не знаю кращого, ніж історія.

Якби ж тільки ми шанували того Вчителя та проймалися його уроками – уроками Оріани.

Скількох доньок-держав спородила за шість тисячоліть вона, Велика Матір Оріана: Оратту, Сумарію, Кімерію, Аланію, Венедію, Етрурію, Лебедію (Пелазгію), Скіфію, Сарматію, Антію (Оратанію), Роксоланію. До цього, далеко не повного списку конче слід додати Троаду – зовсім забуту давньоукраїнську державу III...II тисячоліття до н.е.

В «БСЭ» лише 12 куцих рядочків, з яких нічого не зрозумієш, крім того, що це «троянське царство» (все-таки державність визнається!) було знищене на початку XII ст. до н.е. внаслідок Троянської війни. А от який народ заселяв державу і звідки він прийшов сюди, і хто ж то 10 років тримав оборону Трої – жодного слова. Не названі навіть міста держави, не розкриті топоніми.

В «Советской исторической знциклопедии» про Троаду сказано на кілька рядочків більше, ніж у «БСЭ». Зокрема, зазначено, що племена, які створили «царство Троя», належали до «южно-индоевропейской группы языков». Хоч і завуальовано, але про щось уже можна здогадатися.

Однак українському патріотові, який хоче сьогодні, наприкінці XX ст., довідатись детальніше про Троаду нічого не залишається, як звернутися до... «Энциклопедического словаря» Брокгауза й Эфрона. Саме тут вміщено велику статтю про Троаду.

Передусім про назву. І державу Троаду та її столицю Трою, і молодшого сина царя Пріама Троїла (мужньо загинув у двобої з велетнем Ахілом) названо на честь давньоукраїнського бога Трояна. І не випадково. Бо це був бог не лише будівництва, теслярства, а також – Місяця й Ночі (вночі – володар трьох стихій: Неба, Землі й Підземелля). Троян, за повір'ям, опікувався найхоробрішими лицарями, брав усі «гріхи» воїнів на себе, незримо перебував на чолі війська, заохочував лицарів до небезпечних походів, допомагав їм у будівництві фортець на далеких гарячих рубежах. І якщо мужні троянці змогли десять років підряд (1194...1184 рр. до н.е.) стійко оборонятися від агресивних жорстоких греків, то це тому, що їх, троянців, надихав образ Трояна.

Троян є суто національний герой; він був головним богом тих давніх українців, що в VІ...ІІ тисячоліттях до н.е. ішли й ішли «на нові землі», втікаючи від похолодання, геологічних катаклізмів та перенаселення в рідній Оратті.

Звичайно, це були люди відважні й мудрі, вони несли в нові світи свою культуру, мову, якою називали ріки, гори, міста.

Тож над Троадою здіймалися дві гірські вершини, що мали наймення: «котило» і «гаргара». До речі, й нині в українській мові побутує колоритне слово – «гаргара», що означає «сварлива жінка». Було в Троаді й місто під такою ж назвою – Гаргари. А сусіднє з ним місто мало назву Обід.

Троада – забута вкраїнська держава, забутий урок історії. Тепер про найголовніше: хто заснував і заселяв Троаду?

У Брокгауза й Эфрона про це мовлено чітко: лелеги й троянці.

«Троянцы, – зазначається в словнику, – были не что иное как Этруски». Тобто – русини з Прикарпаття.

А от лелеги... Вони (йдеться про III...II тисячоліття до н.е.) відзначали в Троаді свято Івана Купала. Про це пише російський учений-етрусколог О. Немировський у своїй об'ємній монографії «Этруски».

«Лелеги» – племя, родственное карийцам», – зазначається в словнику Брокгауза-Єфрона.

А хто ж такі карійці? Їх описує Чертков, посилаючись на Схимка Хіоського:

«Что касается до karni, то нет никакого сомнения, что они крайны, крайняне, украинцы как в древности, так и теперь. Они были те же венеды, только жившие на «краю», на границе общего народонаселення всей Венедии в Украйне».

Так писав 150 років тому видатний російський учений Олександр Чертков, благородний дворянин, позбавлений комплексу українофобства; ерудит, знавець усіх класичних та багатьох європейських мов, глибокий дослідник, якого можна назвати одним із перших українознавців. Так чесно й справедливо наближав він читача до Оріани.

Загибель Троади як держави зумовлена падінням її столиці – Трої. А те падіння – трагедія українського менталітету.

Десять років підряд троянці відбивали навалу греків. І побачили греки, що їм ніколи силою не здолати гордих ілірійців. І вирішили підступні вороги скористатися довірливістю троянців.

Попалили всі свої стійбища на березі, забрали все майно на кораблі й відпливли в чисте море. Ніби повтікали від сорому за свою неспроможність узяти Трою. На березі залишили диво: величезну дерев'яну фігуру коня на колесах. А в кущах приховали хитрого провокатора, якого спіймають троянці і він «зізнається», що його мали спалити в жертву богам, та він утік. Це він, провокатор, скаже, що дерев'яного коня греки виготовили на честь Афіни Паллади, яка допомагала троянцям вистояти. Тобто, це – дарунок героям Трої та їхній покровительці...

Яка красива й підла брехня! Але їй повірить сам цар Пріам. Що вже казати про довірливих хлопців-троянців: вони, не зважаючи на застереження Лаокоона та Кассандри, закотять коня до фортеці й тої ж ночі загинуть.

...Потім буде IV століття н.е. Бож – могутній цар Антії – зі своїм військом переможе готів. І вони платитимуть данину. І збагне їхній король Вінітарій, що данину доведеться платити вічно, бо не здолати ніколи готам антів. І запросить Вінітарій Божа на «бенкет миру». І повірить щирий українець Бож, і візьме з собою всіх воєвод Антії і синів своїх на той бенкет, що виявиться звичайнісіньким «троянським конем»: розіпнуть підлі, жорстокі готи гостей своїх на хрестах, і захоплять обезглавлений Київ. Данапрштадтом назвуть...

Ще буде 1709 рік. Штурмуватиме московська орда Запорозьку Січ, але безуспішно. І зрозуміє Меншиков, що силою ніколи не взяти Січі, й підніме він згорнутий у трубку папірець і вигукне: «Грамота від царя!» І піде між козаками: «Грамота від царя». І опустять шаблі та мушкети, і відійдуть від гармат, і довірливо відкриють браму, і... загинуть всі до одного.

А далі буде травень 1917 року. В Києві збереться перший з'їзд українських солдатів російської імперської армії. Тисяча делегатів від мільйона українських солдат! Україна може мати мільйонну армію! Добре навчених і озброєних солдатів. Незалежність, здається, гарантована. Але Михайло Грушевський розчулено сприйме «троянського коня» у вигляді письмових запевнень Керенського, а потім – Леніна в «добросусідстві», «дружбі», «демократії», «єднанні» й розпустить мільйонну армію, довірливий глава нації, й одразу посуне червона орда, і доведеться трьомстам студентам іти на явну смерть, бо нікому буде захистити Україну.

Табуни «троянських коней» витолочують Україну впродовж тисячоліть. Уроки історії ми ще не сприймаємо.

 

Источник информации:

По материалам газеты «Столиця», 17.02.1998.

Дата публикации:

23 августа 2002 года

Электронная версия:

© Сумбур. Страны и города, 2001


В начало сайта | Личности | Худ. литература | Страны и города | Деликатес | Разное
© МОО «Наука и техника», 1997...2017
О журналеКонтактыРазместить рекламуПравовая информация
Яндекс цитирования сайта smbr.ru
Яндекс.Метрика